Find in Library

В даному науковому дослідженні розкриваються проблемні питання, які пов’язані із визначенням процесуального становища експерта та спеціаліста як інших учасників судового процесу, діяльність яких є важливим джерелом отримання спеціальних знань у аспекті розгляду та вирішення цивільних справ. Проведено теоретико-прикладне дослідження як щодо визначення особливостей процесуального статусу експерта та спеціаліста в цивільному судочинстві, так і в аспекті розкриття відмінних рис між даними учасниками судового процесу. Аргументується позиція, згідно з якою експерт та спеціаліст не мають юридичної заінтересованості у результатах розгляду справи, а їх участь у процесі обумовлюється наданням обґрунтованого та об’єктивного письмового висновку на поставлені питання, або ж відповідно – необхідністю надання консультацій та технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій, пов’язаних із застосуванням технічних засобів. Задля досягнення поставленої мети, автором були застосовані характерні для правової науки методи. Дослідження проводилося із застосуванням діалектичного методу пізнання правової дійсності, що надав можливість проаналізувати сутність процесуального статусу експерта та спеціаліста. Використання системно-структурного методу надало можливість визначити загальну структуру роботи, що сприяло належному розкриттю завдань дослідження. На підставі проведеного дослідження, автор доходить висновку, що основними відмінними рисами між статусом експерта і спеціаліста в цивільному судочинстві, та результатами їх діяльності є: висновки та консультації спеціаліста, на відміну від висновку експерта, не відносяться до засобів доказування у цивільному процесі; висновок експерта є результатом спеціального дослідження, на відміну від висновку спеціаліста; законодавством встановлені чіткі вимоги як до особи, яка може бути судовим експертом, так і форми та змісту висновку експерта як засобу доказування; суттєвою є різниця в цивільному процесуальному статусі таких учасників судового процесу, а також в процесі їх залучення до розгляду у справі.